Звʼязок перекладачки з книжкою у чомусь можна порівняти з авторським. Адже вона також проживає текст, пропускає його крізь себе та стикається з різними нюансами.
Ми розпитали Юлію Криваль, перекладачку «Жінки та влада: маніфест», про її роботу над перекладом тексту й складнощі, що виникали в процесі.
Про книжку «Жінки та влада: маніфест» ми знаємо ще з часів діяльності Creative Women Space, тому для нас було величезним сюрпризом, коли ви написали, що хочете перекласти й видати в нас саме її. Розкажіть, чому і за яких обставин ви обрали для перекладу цю книжку?
Ох, тут ціла історія про невипадкові випадковості: ця книжка прийшла до мене, як любов до Симоненка – «непрохана й неждана», – і не піти за нею я не могла 🙂
Ще у 2018 році я поспіхом придбала цю книжку в аеропорту перед відльотом вже й не згадаю звідки і куди, аби скоротати час. У той період я досить активно досліджувала феміністичну літературу, тож тема була мені близька, і, мабуть, таки загіпнотизувала мене мозаїка з обкладинки.
Трохи передісторії: я випускниця кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Г. Кочура у ЛНУ ім. І. Франка. Попри те, що не переклад став моїм основним хлібом-сіллю, а маркетинг, роками у своєму філологічному серденьку я все ж плекала мрію перекласти книжку, бо ця справа мені завжди імпонувала.
Отож, десь на двадцятій сторінці читання маніфесту в мені запульсувало: «ЦЕ ВОНА». Для контексту: у першій частині авторка аналізує, яку ціну жінки платять за те, щоб їх буквально почули – через призму літератури, мистецтва і навіть мемної культури від античності до сучасності. Пригадую, мене тоді дуже вразило, наскільки сліпою я була, бо не помічала, що в стародавніх міфах жінок часто карали за те, що якийсь бог-олімпієць просто не міг втримати свого дружка в штанях (для прикладу, жрицю Іо, яку «спокусив» (читайте: примусив) Зевс, перетворили на корову, щоб уникнути ревнощів, – чому Іо, а не Зевса?). Тож я проковтнула книжку з думкою, скільки ще абсурду ми не помічаємо і наскільки мені б хотілося бачити цю роботу на українських полицях.
Після того майже рік мене не покидала думка, що це не просто мрія, а цілком реалістична можливість зробити свій внесок і в просування соціально значущих тем, і в український книжковий ринок. Тож одного дня я склала презентацію, чому цей маніфест має вийти українською, і почала стукати у двері різних видавництв.
Подорож ця була тривала: якісь видавництва не працювали з перекладною літературою, хтось орієнтувався тільки на гранти, у когось вже план і бюджет на рік вперед розписані, аж поки доля (чи то пак, Галя Шиян) не звела мене з авантюрними жінками Creative Women Publishing, де мою пропозицію перекладу зустріли повідомленням: «Mary Beard “Women and Power” — це настільна книжка однієї зі співзасновниць нашого видавництва. За духом книжка дуже наша, так. У нас ще не має досвіду з перекладною літературою, але спробувати хочеться». От і спробували 🙂
Тут, за лаштунками видавничого життя, ми знаємо, що воно повне викликів. А як щодо перекладацького боку історії: які виклики й складнощі стояли перед вами в роботі над цією книжкою?
Книжка багата на реалії Стародавнього Риму, британської й американської політичних систем та сучасної онлайн-культури, тож доводилося обкладатися довідниками, каскадами відкритих вкладок у браузері та порадами від колег-перекладачів (а часом і близьких людей, коли мова йшла про меми 😀), щоб всі ці речі звучали рідною мовою органічно. Але не можу назвати це складнощами — я деколи й не помічала, як за процесом перекладу пролітали години.
Однією з найбільших дилем для мене стало відтворення імені авторки, адже правильною транслітерацією її прізвища українською є «Бірд». Однак у 2019 році вийшов український переклад однієї з її найвідоміших робіт — «SPQR. Історія Давнього Риму» — із зазначенням імені як «Мері Берд» (що, ймовріно, вплинуло на відповідні згадки авторки в академічних працях та профільних навчальних програмах саме в такому варіанті). Тож ми вирішили зберегти узгодженість з наявним перекладом та вже усталеною академічною ідентичністю авторки в нашій мові.
Серед інших викликів були назви творів, яких немає в українському перекладі (як на тему фемінізму, так і багато античних праць) або які є лише в не завжди оцифрованих антологіях (тож доводилось застосовувати різні способи, щоб читачки і читачі таки могли знайти згадані роботи для подальшого ознайомлення).
Загалом, перекладацька робота мені якраз найбільше імпонує своїм «ого, нічого собі!», де в лабіринті текстів, контекстів, гри слів, алюзій твоє завдання — зіткати нитку Аріадни для читача (міфологічний pun intended 😏).
Ми знаємо і нам вже писали в коментарях читачки оригінального видання, що книжка написана дуже легко, на відміну від багатьох інших. І що авторський голос Мері Берд сам по собі доволі цікавий. Якою постала авторка і її текст для вас – людини, яка найближче з ним працювала?
Прочитавши в огляді, що книжка складається з двох лекцій професорки-дослідниці класичної античності, можна помилково подумати, що перед вами — наукове академічне чтиво, але вже з передмови таке враження розвіється.
Мері Берд одразу постає дуже людською, у неї талант оживляти давню історію і фактаж, пов’язуючи їх із сучасними реаліями та вдало вплетеними особистими історіями, що робить цей маніфест не лише інформативним, але й близьким, у ньому часто можна впізнати свій досвід.
Її стиль викладу — доступний, прямолінійний ( у дусі «нічого зайвого» або те, що називають no-BS) і дещо викличний, але зовсім не пихатий, і дотепний, із витриманим почуттям гумору. Вона вміло поєднує наукову послідовність з невимушеним розмовним стилем та легкою іронією, що робить складні історичні чи політичні теми доступними та актуальними для широкої аудиторії.
Мері Берд часто запрошують на різні програми й подкасти, тож в YouTube є багато відео, де ви самі можете переконатися, наскільки вона обізнана та цікава співрозмовниця і з якою простотою та ентузіазмом говорить про складні теми.
Зазвичай запитуємо це в авторок, але тут ставимо запитання вам, як провідниці між авторкою й українськими читачками й читачами: кому точно треба прочитати «Жінки та влада: маніфест»? І чи є ті, кому ліпше її не розгортати?
Як підказує назва, основна цільова аудиторія маніфесту — це читачки і читачі, які цікавляться фемінізмом, гендерними питаннями, а також ті, хто досліджує суспільні норми та динаміку влади. З огляду на спеціалізацію авторки, книжку сміливо можна радити любителям античності та історії загалом, а також мистецтва (тут аналізується понад 20 робіт образотворчого мистецтва зі списком літератури для подальшого ознайомлення).
Проте зовсім не треба бути феміністкою/ом чи науковицею/цем: книга написана доступно і цікаво, адже розрахована на широку аудиторію. Особисто мені здається, що це прекрасна рекомендація і для тих, хто проявляє інтерес до питань про роль жінки у суспільстві, однак все ще налаштований скептично.
Книга точно не підійде тим, хто не зацікавлений у дискусіях про феміністичні перспективи, гендерну динаміку чи історичний аналіз контексту влади, а також тим, хто не готовий переглянути свої погляди на роль жінки у суспільстві (попри те, що авторка не робить жодних висновків за нас, тут вдосталь разючих прикладів та часом незручних питань, які можуть сприйнятися як виклик традиційним переконанням).
передзамовити книжку
