Книга об’єднує голоси жінок, які представляють усі напрями роботи «Невидимого батальйону» — від соціологинь і дослідниць до військових, ветеранок, журналісток, режисерок і посадовиць. У розмовах вони діляться власним досвідом: як народжувалися дослідницькі методики, як адвокація перетворювалася на конкретні зміни в законодавстві та практиках ЗСУ, як документальне кіно й медіа формували публічний образ військових жінок, і яку роль відіграла співпраця з державними інституціями та громадськими радами.

Серед героїнь книги — дослідниці Ганна Гриценко, Анна Квіт і Марія Звягінцева; засновниця проєкту Марія Берлінська; військові й ветеранки Андріана Сусак, Катерина Приймак, Юлія Кіріллова, Катерина Луцик, Олена Максименко та Олена Герасим’юк; комунікаційниці Марина Лазаренко, Оксана Іванців і Надя Перевізник; фотографка Клеопатра Анферова та режисерки Ірина Цілик, Аліна Горлова й Світлана Ліщинська; а також посадовиці й експертки Катерина Левченко, Марія Іонова, Лариса Кобелянська й Світлана Мусіяка.

Видання має п’ять тематичних розділів — про дослідницьку, адвокаційну, комунікаційну, творчу команди проєкту та партнерські ініціативи, — а також хронологію «Невидимого батальйону» за роками (2015–2026) і бібліографію наукових публікацій авторки з цієї тематики.

Інтерв’ю провела та упорядкувала дослідниця гендерної тематики Тамара Марценюк. Це її третя книжка у видавництві Creative Women Publishing у серії «СВОЄ: український фемінізм».

Тамара Марценюк — кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, гостьова дослідниця низки міжнародних програм, зокрема, програми ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті (США, 2017–2018). Авторка понад 100 наукових публікацій у міжнародних та українських фахових виданнях, низки публіцистичних статей, розділів підручників і книг, зокрема «Гендер для всіх. Виклик стереотипам» (2017), «Чому не варто боятися фемінізму» (2018), «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі» (2020), «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» (2025), «Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» (2025).

Викладає на кафедрі соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» з 2004 року. Близько 20 років займається дослідженнями на гендерну тематику. Сфера наукових інтересів — соціальна структура суспільства й гендерні відносини, гендер і політика, різноманітні форми жіночого активізму (у період від Євромайдану 2013–2014 років до повномасштабного вторгнення) тощо.  

Веде популярний онлайн-курс на платформі Prometheus «Жінки і чоловіки: гендер для всіх». Поділяє ідею публічної соціології — науки і досліджень заради суспільних змін, тому постійно залучена в різноманітні міжнародні дослідницькі або викладацькі проєкти. Із 2015 року разом із дослідницькою командою провела серію із пʼяти соціологічних досліджень «Невидимий батальйон» про становище жінок у Збройних Силах України. У 2023 році за внесок у дослідження на тематику фемінізму і гендерної нерівності отримала міжнародну нагороду ім. Емми Ґолдман.

Засновниця «Невидимого батальйону» Марія Берлінська: 

– Що вас спонукало заснувати проєкт та адвокаційну кампанію «Невидимий батальйон»? 

– У вересні 2014 року я пішла доброволицею на фронт, тоді війна буквально кілька місяців як розпочалася. Я долучилася до одного з батальйонів як операторка дронів та фахівчиня з аеророзвідки. І, відповідно, почала занурюватися безпосередньо в контекст служби в армії й того, як служать чоловіки та жінки в українському війську, як розподілені ролі, яке ставлення один до одного, наскільки це сегреговано, які є нюанси, проблеми й можливості. 

Я побачила, що законодавством обмежений прийом жінок на бойові посади й що доброволиці, котрі де-факто були штурмовичками, танкістками, снайперками, де-юре були оформлені на тилові посади діловодок, начальниць кухонь, лазень і так далі. І, власне, я почала розбиратися в цьому питанні, розуміючи, що ці обмеження мають серйозні наслідки для служби жінок, для їхнього кар’єрного просування, виплат, можливості отримувати нагороди, можливості, у принципі, мати в суспільстві визнання. 

Уже на початку 2015 року, на одній із публічних дискусій, я підняла цю тему. Коли це було вперше озвучено публічно, на цій дискусії була Наталія Карбовська, одна з керівниць Українського жіночого фонду, яка запитала в мене після дискусії: “А що ж із цим робити?”. Я їй відповіла, що єдиний шлях вирішення цієї проблеми, який я бачу, — це створення повноцінної адвокаційної програми, величезного проєкту, котрий би проаналізував проблематику, зробив дослідження та зміг донести до суспільства конкретні шляхи вирішення. Вона в мене запитала, чи я готова очолити такий проєкт, я відповіла, що так, я готова розписати план цього проєкту, який він мав би вигляд і готова ним керувати. 

[…] 

Памʼятаю, що після певної підготовчої роботи я знову звернулася до Українського жіночого фонду. Я повідомила, що є команда, ми готові працювати і вже маємо певні проміжні результати. […] І ось хтось із колежанок із УЖФ запитала: “А як ми назвемо проєкт?”. Дуже добре памʼятаю цей момент, коли я сказала: “Дивіться, по суті, цих дівчат — як мінімум батальйон, може, насправді більше. Цей батальйон — невидимий. Хай це буде ‘Невидимий батальйон'”. Власне, так і почався проєкт «Невидимий батальйон». 

Бійчиня Андріана Сусак: 

– Як ви оцінюєте ці десять років проєкту «Невидимий батальйон», що є найуспішнішим у боротьбі за гендерну рівність у ЗСУ і чому? 

– Я думаю, що він дав дуже великий поштовх змінам щодо гендерної рівності. Тому що в нас і гендерні радники є при генеральних штабах і при бригадах, у тому числі й у моїй військовій частині. По-перше, найцінніше — це відкриття бойових посад. Це те, що дало можливість дівчатам отримати фінансове забезпечення, ставати професійними та мати кар’єрне зростання згідно зі своєю професією. 

У 2022 році ніхто вже не міг закрити перед тобою двері, і ти все ж таки могла, якщо мала потяг і прояв патріотизму, доєднатися до війська. Зараз жінки в нашому війську керують ротами, і я знаю багато таких дівчат, і ми з ними всіма на контакті. Вони й далі борються, але вже нема цього юридичного бар’єру, що вони не мають права щось відстоювати чи боротися. І це основне. Освіта також. Думаю, що поштовхом був саме «Невидимий батальйон», який переріс у коаліцію жінок-військових, у тому числі Жіночий ветеранський рух, що далі борються за права. 

Видимість жінок у медіа стала набагато значущішою порівняно з 2014 роком. І форма, і вишиванка були обов’язковими атрибутами у 2014 році. Та якщо тоді це було висвітлення жінок на фронті як берегинь, амазонок, валькірій, то зараз трошки інший підхід — висвітлення жінок, їхньої професійності та здобутків на фронті. Думаю, що це також великий плюс.

Нонфікшн 

Видавництво: Creative Women Publishing  

Мова: Українська  

Рік видання: 2026

Кількість сторінок:  256

Дизайн обкладинки:  Катерина Дідик, Дарія Луцишина

Арт-дирекшн: Дарія Луцишина

Наклад:  1000

ISBN:   978-617-8581-09-1

Очікуємо з друку восени 2026 року