Як почувається авторка в очікуванні з друку своєї дебютної книжки? З ІТ в письменництво: скільки часу потрібно, щоб запустити творчий режим? Яким уявляє письменниця свого читача? Відповіді на ці та більше запитань – в ексклюзивному інтервʼю Марічки Плай – авторки-дебютантки, книжка якої невдовзі вийде у нашому видавництві.
Чи уявляли ви колись себе письменницею? І як відчуваєте себе зараз, коли книжка от-от побачить світ?
У дитинстві я уявляла себе казкаркою. У моїх батьків залишився з тих часів жахливий компромат — стара магнітофонна касета, з тих, що треба було прокручувати олівцем. Коли писати від руки для мене було складним завданням, я придумувала й надиктовувала казки на касету. У школі я багато писала. А в одинадцятому класі принесла вчительці з української мови свій перший, як мені здавалось, роман. Можна сказати, що то була моя перша співпраця з редактором.
Однак, я — дитина голодних дев’яностих, коли вчителі та філологи ставали торгувати з лотка, а на вихідних гарували на десяти сотках у передмісті, щоб не купувати картоплю взимку. Тож після школи я обрала технічну професію, склала всі рукописи в коробки з-під взуття, перемотала скотчем, і згодом вони опинились у гаражі в Харкові.
До письма я повернулась більш ніж через 10 років, попросила батька знайти ті ящики та переслати мені в Київ. І зробила це саме вчасно. Навесні 2022 року в гараж влучила російська ракета.
Зараз, коли книжка ось-ось вийде у світ, мені страшно.
Ховатися за обставини, що не дали мені реалізувати мрію, набагато безпечніше. Завжди можна було сказати, що якби життя склалось інакше, я б писала книжки, і із сумом дивитись у далечінь. А коли наважуєшся наблизитись до мрії впритул, сховатись уже нема за що.
Кожна історія починається з ідеї: як народилася ваша?
В 2014 році я облишила роботу і присвятила себе допомозі прикордонникам і армії. Потім долучилась до реформ, і мій перший досвід реформаторства був доволі гнітючий. Я бачила, як ідеали, за які ми боролись, руйнуються, як корупційна пліснява пожирає Україну попри війну, і тоді я втратила орієнтири. Я більше не знала, хто я — чи то ІТ спеціаліст, що випав із контексту, чи то волонтер, що не бачить сенсу волонтерити далі, аби не підгодовувати корупцію тилових служб, чи то невдалий держслужбовець. Я задала собі питання, чи має право жінка в середині свого життя, відмовитись від усіх ролей та образів, якими себе оточила, і збудувати себе заново. Тоді в мене не було ідеї, лише питання, і воно й підштовхнуло мене до написання книги.
Завжди цікаво заглянути за лаштунки творчого процесу. Розкажіть, яким він був у вас. Які виклики постали перед вами як письменницею?
Я працювала над рукописом протягом шести років. Цілий день я проводила у світі ІТ технологій, цифр та формальної логіки, а ввечері намагалась перевтілитись у письменницю, і це мені не завжди вдавалось. На жаль, у мене немає чарівної кнопки всередині, що вмикала б творчий режим. Траплялись тижні і місяці, коли я не могла додати ні строчки, я була близька до зневіри й хотіла закинути рукопис. У такі періоди найскладнішим було просто знову взяти ручку й писати.
Останній рік я вдалася до лайфхаку, замовила собі декілька футболок із написом «Казкарка» і вдягала їх лише, коли збиралась писати. Не знаю, як воно працює, але вони мені дійсно допомогли, і саме в одній із таких футболок я дописала останнє речення.
На шляху книжки до видання автори часто долають багато власних страхів та знайомляться із собою справжніми. Що нового цей процес відкрив у вас?
У своїй буденній роботі я керуюсь логікою та певними стандартами, завдяки яким знаю, що правильно, а що ні. У творчості це все на працює. Я шукала критерії та алгоритми, на які могла б спиратись при написанні книги, як оцінювати, що в мене виходить. Для цього я ходила на письменницькі курси, читала книжки, слухала подкасти. Але це все не допомогло. Неможливо запланувати успіх або провал книги, задоволення або розчарування читачів, і найголовніше, чи торкнеться мій текст їх душі. Мені довелось із цим змиритись. Я відкрила для себе лише один орієнтир — автору має подобатись сам процес. Якщо в мене на губах грає усмішка, поки я пишу, це правильний шлях.
Чорна Королева – яка вона?
Познайомте з нею читача, який ще поки не знає, що на нього чекає на сторінках повісті.
Я намагалась створити книгу легкою та світлою, щоб її можна було читати в темні часи. На сторінках повісті на читача чекає Чорна Королева, що чомусь тікає із чарівного світу, киянка Ліда, яка перестає впізнавати себе в дзеркалі, Чарівний Принц в обладунках на Трухановому острові, сплетіння реальності та магії на вулицях Києва.
Ваша книжка – друга із серії авторських дебютів #проявляйся. Після неї, авжеж, будуть інші новинки, які заявлять про своїх авторок як про письменниць. На що б ви порадили їм спиратись на цьому шляху? Що вам самій було б важливо почути на початку?
Я б хотіла повторити слова однієї письменниці, які колись підтримали мене. Вона сказала наступне: «Тобі буде страшно весь час. Спочатку, що ти виявишся невдахою, що неспроможна дописати книгу, потім, що її прочитає редактор і скаже, що для таких бездар, як ти, треба ввести особливу заборону братись за ручку. Потім ти будеш боятись отримати поганий відгук критиків, або, що ще гірше, не отримати ніякий. А також, що твоїм друзям і знайомим книга не сподобається, але із жалості та співчуття, вони будуть брехати тобі в очі. Цей список страхів буде безкінечний. Але хай він тебе не спиняє, бо це просто частина гри.»
Хто читач «Чорної Королеви»? Чи бачили ви його перед собою, коли писали? І кому точно, на вашу думку, вона припаде до душі?
Я уявляю, як мій читач або читачка прокидається о сьомій, має довгий список справ на день, у кінці грудня підбиває підсумки й пише плани на наступний рік. Ввечері, вона умивається, дивиться в дзеркало й бачить себе такою, як вона є, їй є чим пишатись, вона чудова. Однак вона також бачить тисячі відображень тих версій себе, якими вона могла б бути, але не стала… поки що не стала.
