Тамаро, наприкінці цього року ми очікуємо на вихід із друку вашої нової книжки «Безстрашні. Історія українського фемінізму». Ваші роботи часто спрямовані на просвітництво й донесення феміністичних ідей до суспільства. До якої ключової ідеї чи меседжу вам хотілося би привернути увагу читачок і читачів «Безстрашних»? Що, на вашу думку, означає бути безстрашною в сучасній Україні?
Цей проєкт, що стане книгою, має на меті відтворити історію та розмаїття фемінізму в Україні, звернути увагу на особливості запровадження ідей рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в українському суспільстві. Я вирішила втілити його, бо зіткнулася з тим, що нові активістки не завжди знають, що відбувалося протягом цих 30 років в Україні в контексті фемінізму, особливо коли йдеться про 1990-ті роки. Оскільки я долучилася до гендерної тематики пізніше, на початку 2000-х років, то чимало всього мені було цікаво дізнатися й самій.
У 2017–2018 роках як гостьова дослідниця Колумбійського університету за програмою ім. Фулбрайта в межах дослідження «Фемінізм як соціальна теорія і суспільний рух: світовий досвід і Україна» я вирішила зробити глибинні наративні інтерв’ю із дослідницями та активістками, які вивчають і борються за забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.
Це представниці таких сфер, як освіта і наука, громадський сектор і державні структури, низовий активізм і засоби масової комунікації тощо. Героїні проєкту належать до різних поколінь — починаючи із 1990-х (перших років незалежності України) та закінчуючи 2010-ми роками. До книжки також увійшли інтерв’ю з респондентками з української діаспори та дослідницями феміністичної тематики в Україні, які мешкають у США та Канаді, адже на той час я мала змогу поспілкуватися з ними наживо. Проживши дев’ять місяців у США, я була приємно вражена українським діаспорним жіночим рухом. Окрім того, одна з його активісток — Марта Кебало — була моєю «гостьовою мамою» в Нью-Йорку.
Бути безстрашною у сучасній Україні — це, попри різноманітні виклики, повʼязані, зокрема, з російсько-українською війною, відстоювати свої цінності й принципи рівних прав і можливостей, недискримінації та поваги до розмаїття. Якраз концепція «русского міра» за всі роки війни активно протистоїть цим цінностям, і особливо це помітно на міжнародному рівні. У важкі часи мої героїні як в Україні, так і на світовій арені активно долучаються до боротьби за видимість українського суспільства та його супротиву, до розбудови сильних українських інституцій (серед яких і армія). Постійна боротьба за визнання триває в університетах, на книжкових виставках, у дипломатії тощо.
Портал «Львівська Пошта» опублікував уривок із вашої книжки. Він називається «Ми стоїмо на плечах попередниць». Чи можете розповісти про одну чи двох жінок, чий внесок у феміністичний рух вразив і надихнув вас найбільше?
Усі мої героїні мене надихають. Однак хочу звернути особливу увагу на тих, які працюють у сфері освіти та науки, адже їх не так часто згадують під час різних міжнародних подій на теми видимості жінок та їхньої ролі у суспільному розвитку. Деякі з моїх героїнь представляють академічну сферу. Передусім це моя наукова керівниця та засновниця гендерної соціології в Україні Світлана Оксамитна. Завдяки її курсам у Києво-Могилянській академії я свого часу й прийшла в сферу гендерних досліджень.
До речі, саме перший розділ книги я вирішила присвятити феміністичним студіям, адже це підґрунтя активізму. У ньому, окрім Світлани Оксамитної, ви познайомитеся детальніше з діяльністю Оксани Кісь — фахової історикині, дослідниці жіночої історії. Оксана Кісь для мене — взірець вдалого поєднання академічності й публічності, уваги до історичних аспектів і сучасного становища українського суспільства і жінок у ньому.
На жаль, однієї героїні уже немає з нами — світла памʼять дослідниці з діаспори Марʼяні Рубчак. Під час кожного мого візиту в США пані Марʼяна надихала мене своєю заповзятістю й ідеями для книг і подій.
Чому, на вашу думку, важливо говорити про розвиток феміністичних ідей у контексті України окремо від загальноєвропейського фемінізму? Які специфічні аспекти українського жіночого руху ви хотіли показати у своїй книзі?
Буває, що ми краще знаємо міжнародні дослідження, ніж власні. Моя книга якраз про те, що українські дослідниці й активістки робили у десятиліття після відновлення незалежності України. Я хотіла би бачити тяглість цієї праці, увагу до спілкування між поколіннями.
Наприклад, в Україні досить довгий і цікавий шлях прийняття закону про гендерну рівність. Про це докладно розповідає його авторка — юристка Тамара Мельник. Подібний досвід — щодо стратегії і тактики розбудови гендерної політики — може бути цікавим і колегам за кордоном.
У Харкові Тетяна Ісаєва заснувала музей, присвячений історії жіночого руху і темі забезпечення гендерної рівності. Цього року ми відзначаємо 140-річчя жіночого руху в Україні, тож бачимо тяглість традиції боротьби жінок за права, а також звʼязок із боротьбою в інших країнах. Український феміністичний активізм вписаний у міжнародний контекст, але в часи російсько-української війни ми також кидаємо виклик західним теоріям залученості жінок у війну, говорячи про агентність українок. Саме про це розповідає засновниця ресурсу «Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Чи є у вас план розширити тематику дослідження — наприклад, створити серію книг, присвячених менш відомим постатям фемінізму чи новим хвилям жіночого руху?
Наразі я розпочала роботу над двома іншими книгами, які продовжують зазначену серію. Друга книга є результатом моєї роботи як гендерної експертки в Українській гельсінській спілці з прав людини. Це серія інтервʼю з українськими правозахисницями з різних сфер, яка буде доповнена новішою інформацію і структурована певним чином.
Інша книга — про чоловіків, які пліч-о-пліч із жінками борються за гендерну рівність, сповідують ідеї рівних прав і можливостей. Феміністичний чоловічий рух — явище, що існує не один десяток років. В Україні створено кілька чоловічих організацій (що працюють із питаннями гендерної рівності), також поступово з’являються активісти-феміністи. Оскільки я викладаю курс «Маскулінність і чоловічі студії» та є авторкою науково-популярної книги про чоловіків «Захисники галактики»: влада і криза в чоловічому світі», то якраз продовжу працювати з цією темою теж.
Що ви порадите жінкам, які хочуть зайняти активну позицію у суспільних змінах, але не знають, із чого почати? Які кроки допоможуть подолати страх і знайти ключ до своєї сміливості?
Я порадила би почати з освіти й просвіти — почитати тематичну літературу, відвідати різноманітні події, які організовують активістки — героїні моєї книги. Наприклад, вінницька активістка Світлана Дубина заснувала і щороку організовує Феменкемп. Прочитайте більше про феміністичні проєкти і регіональний феміністичний активізм у відповідних розділах моєї книги. Обʼєднуватися з однодумицями важливо, адже тоді відчуваєш, що ти не одна з подібними поглядами й поряд є ті, хто готові тебе вислухати і підтримати.
