Ця книжка про те, чому ідеї гендерної рівності досі викликають спротив, а аргумент про «природні відмінності» між жінками й чоловіками залишається таким переконливим для багатьох людей. Авторка — докторка соціологічних наук — пояснює, що біологічні особливості самі собою не визначають соціального становища жінок. Також вона наочно показує, як на можливості самореалізації впливають державні політики, економічні умови та суспільні норми. Видання пропонує аргументовані відповіді на поширені запитання про фемінізм і гендерну (не)рівність у сучасному українському контексті.

Тут розглянуто материнство й доглядову працю, професійну реалізацію жінок, гендерні стереотипи в різних професійних спільнотах, становище жінок у медіа та публічному просторі, а також вплив феміністичних ідей на розвиток українського суспільства. Окрему увагу приділено тому, як повномасштабна війна змінює гендерні ролі, посилює окремі виклики та водночас відкриває нові можливості для переосмислення соціальних відносин.

Авторка спирається на дані національної статистики, результати соціологічних опитувань, матеріали міжнародних організацій і сучасні наукові дослідження. У тексті поєднано аналітичний підхід із досвідом багаторічної викладацької, дослідницької та просвітницької роботи. Книжка не перевантажена теоретичними дискусіями, а натомість пропонує зрозумілі пояснення та аргументи, засновані на фактах.

Видання адресоване широкому колу читачів і читачок, які цікавляться питаннями рівності, суспільних змін та ролі жінок і чоловіків у сучасній Україні. Воно буде корисним для тих, хто хоче краще розуміти гендерні процеси, отримати аргументи для дискусій або систематизувати власні знання про фемінізм у доступній формі.

Олена Стрельник — докторка соціологічних наук, дисертацію захистила у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у 2017 році. Авторка книги «Турбота як робота. Материнство у фокусі соціології» (Критика, 2017), численних наукових, науково-популярних та публіцистичних статей на теми гендерної нерівності, материнства, турботи та доглядової праці, а також впливу війни на жінок, гендерні ролі та феміністичний рух в Україні (у т. ч. виданих Routledge, Lexington Books, Indiana University Press, University of California Press). Дописувачка українських видань «Гендер в деталях», «Українська правда. Життя», «Повага. Кампанія проти сексизму у ЗМІ та політиці», «Жінки — це 50% успіху», а також міжнародних — Geschichte der Gegenwart та Länder Analysen. Ukraine.

Була науковою стипендіаткою та працювала запрошеною дослідницею в Інституті гендерних та жіночих досліджень Мічиганського університету (2016), у Празькому центрі громадянського суспільства (2019), у Технічному університеті Мюнхена (2022–2024), Центрі Східноєвропейських та міжнародних досліджень в Берліні (2024–2025). Як дослідниця гендерних питань і консультантка, співпрацювала з багатьма аналітичними центрами й громадськими організаціями в Україні та міжнародними організаціями.

У 2020 та 2021 роках була співорганізаторкою Жіночого маршу до Міжнародного дня захисту прав жінок 8 березня в місті Полтава.

Працює старшою науковою cпівробітницею відділу соціальних структур Інституту соціології НАН України.

Мешкає у місті Полтава.

Нонфікшн, науково-популярне видання

Видавництво: Creative Women Publishing

Мова: Українська

Рік видання: 2026 

Кількість сторінок: 208

Ілюстрація: Дарина Попова

Обкладинка та дизайн: Марія Соловйова

Арт-дирекшн: Галя Вергелес

Обкладинка: тверда з суперобкладинкою

Наклад: 1000

ISBN: 978-617-8581-07-7

Очікуємо з друку у травні 2026 року

Чи справді існує «жіночий» і «чоловічий» мозок?

Існують певні дані про відмінності між мозком новонароджених хлопчиків і дівчат та в їхній поведінці. Наприклад, відомо, що середній об’єм мозку хлопців приблизно на 9% більший, ніж у дівчат, причому максимум цього обсягу досягається у 14,5 років у хлопців і в 11,5 — у дівчат. Зафіксовані й певні поведінкові відмінності: деякі дослідники вказують, що немовлята-дівчатка довше дивляться в очі дорослим, ніж хлопчики. Інші ж виявили, що така різниця проявляється лише через кілька місяців: у хлопчиків частота й тривалість зорового контакту залишаються стабільними, тоді як у дівчат вони збільшуються майже вчетверо.  

Ми звикли сприймати мозок як щось статичне, дане нам від народження. Проте, як зазначає Джина Рипон, «пластичність тепер є науковим фактом: мозок формується від народження і до старості».  Його структура й можливості залежать від того, чим ми займаємося. Недарма кажуть: хочете зберегти гострий розум у зрілому віці — вчіть вірші, тобто тренуйте пам’ять. Люди, праця та дозвілля яких пов’язані з когнітивними (розумовими) активностями, справді рідше стикаються з деменціями.  

Про пластичність мозку свідчать і дані інших досліджень. Наприклад, у 2000 році Елеанор Макгір разом із колегами з Університетського коледжу Лондона опублікували дані обстеження мозку лондонських таксистів. Вчені винайшли, що в них збільшена кількість сірої речовини в ділянці мозку, пов’язаній з орієнтуванням у просторі та пам’яттю. І це не означає, що в таксистів від самого початку були краще розвинені ці ділянки. Було також обстежено таксистів, які щойно почали працювати, а також тих, хто вийшов на пенсію, та відзначили поступове збільшення цих ділянок у перших та зменшення у других.     

Отже, ресурси мозку не фіксовані — вони змінюються залежно від набуття, втрати чи використання навичок. 

Це знання є ключовим у спробі дати відповідь на питання: що більше визначає наші здібності — біологія чи соціальне середовище? Чи справді дівчата менш схильні до точних наук через «природні» особливості мозку, чи, можливо, тому, що з дитинства їх рідше заохочують до конструювання й роботи з числами? Сучасні наукові дані свідчать: однозначних пояснень немає, а результат формується лише у взаємодії природи й виховання.

Чому зникають обдаровані дівчата?

«Подивіться, скільки жінок серед Нобелівських лауреатів?!» — це питання часто використовують як доказ нібито більшої природної обдарованості чоловіків. Але чи справді це так? Зокрема, варто запитати: чи наші здібності, інтереси й досягнення зумовлені виключно природою, чи значний вплив має соціальне середовище? 

Цікавий погляд на це питання пропонує експеримент «Намалюй вченого», який провів Девід Чемберз 1983 року. У дослідженні взяли участь 4807 дітей із США та Канади, віком від 5 до 11 років. Як ви думаєте, скільки з них зобразили вченими жінок? Усього 28 малюнків (0,6%), і всі вони належали дівчаткам. Пізніші модифікації експерименту підтвердили, що стереотип «вчений — це чоловік» залишається домінуючим, хоча кількість зображених жінок поступово зростає. Наприклад, у дослідженні «Намалюй інженера» (2004 рік) 61% малюнків демонстрували чоловіків, а 39% — жінок.  

Це може відображати не лише реальну гендерну диспропорцію у науці, а й глибокі стереотипи, які діти засвоюють із раннього віку: наука сприймається як «чоловіча» справа. 

«Але хіба зараз хтось забороняє дівчатам займатися наукою?» — риторично запитаєте ви. Формальних заборон немає, але соціалізація в суспільстві з усталеними уявленнями про гендерні ролі може суттєво впливати на самооцінку та професійні  амбіції дівчат. Наприклад, дівчата і жінки часто більше орієнтовані на зовнішню оцінку своїх здібностей, що може заважати їм успішно діяти у сферах, які вважаються «нежіночими».  

Схоже, жінки загалом почуваються менш впевненими і у своїх професійних компетенціях. У 2011 році британський Інститут лідерства та менеджменту провів опитування серед менеджерів/менеджерок: половина жінок зізналися, що відчувають невпевненість у своїй роботі, тоді як серед чоловіків таких було менше третини. Ця різниця може пояснюватися суспільними очікуваннями: чоловіків заохочують бути впевненими та самостійними, тоді як жінок вчать бути скромними й орієнтованими на інших.  

Стереотипи про те, що чоловіки мають бути впевненими, незалежними та зосередженими на собі, а жінки мають бути більш орієнтованими на інших і скромними, можуть сприяти переоцінці чоловіками своїх власних компетенцій та характеристик на відміну від жінок. 

Ще одним ключем до розуміння гендерних розривів є «ефект Пігмаліона» — феномен, який у 1966 році описали американський психолог Роберт Розенталь і директорка школи Ленор Якобсон.  Вони довели, що очікування вчителів впливають на академічні успіхи учнів. Коли вчителі вірять у здібності дитини, вони мимоволі створюють для неї сприятливі умови розвитку. Навпаки, низькі очікування можуть гальмувати прогрес. Те саме стосується й очікувань батьків. Іншими словами, «ефект Пігмаліона» позначає самореалізоване пророцтво.  

Є також дані про те, що жінки гірше виконують математичні тести, коли їх проведення супроводжується гендерно стереотипними інструкціями. Коли жінки виконують математичні завдання, вони, на відміну від чоловіків, часто стикаються з ризиком бути оціненими крізь призму упередження — стереотипу про те, що жінки нібито мають слабші математичні здібності. Дослідницька команда у складі Стівена Спенсера, Клода Стіла і Даян Квін припустили, що саме страх підтвердити цей стереотип може негативно впливати на результати жінок, та провели серію досліджень. Зокрема, у широко цитованій науковій статті вони показали, що різницю у виконанні складних математичних тестів можна усунути, якщо зменшити дію стереотипу: наприклад, повідомивши учасникам/ницям, що тест не виявляє гендерних відмінностей. Натомість, коли тест описували як такий, що «показує різницю між чоловіками й жінками», жінки, навіть із тим же рівнем підготовки, показували значно гірші результати, ніж чоловіки.  Отже, феномен загрози стереотипу може бути однією з  причин того, чому спостерігаються гендерні відмінності у складних математичних досягненнях — навіть там, де їх часто приписують «вродженим» або «біологічним» чинникам. 

Отже, соціальні уявлення про гендерні ролі не менш важливі, ніж природні здібності. Дівчатка й жінки здатні досягати блискучих успіхів у науці, якщо їм створити умови, які підтримують їхній розвиток, а не обмежують його.