Ольга Зеленюк, співзасновниця громадської організації «Український Центр Злагоди», що навчає молодь вирішувати конфлікти на користь стосункам, сертифікована коучка.

Мрія про дитину

Гінекологиня здивовано запитала: «Олю, чому ви така напружена?».

Я в цей момент лежала на оглядовому кріслі в дивній позі. З одягу на мені був лише одноразовий халатик, задертий майже під підборіддя. Навколо моїх, ммм, розведених ніг стояло три людини: двоє вставляли різні інструменти в моє тіло, а третя щосили давила мені на живіт датчиком УЗД. Четвертий лікар стояв осторонь та чекав своєї черги.

До цієї процедури я готувалась майже три тижні — постійні походи до лікаря, уколи, ліки, декілька тисяч гривень. Після неї на мене чекали ще ліки та два тижні напруженого очікування, перш ніж можна буде здати кров та зрозуміти, чи вийшло в мене завагітніти.

«Розслабтесь, Олю, — сказала лікар, засовуючи в мене ще якусь довгу та холодну трубку. — Розслабтеся та думайте про приємне. Але пам’ятайте, що шансів на успіх у вас не дуже багато».

З кутка висунувся ще один лікар та бадьоро запитав: «Ольго, де ви плануєте зустрічати Новий рік?».

Я спробувала екстрено навчитись медитувати. Холодна трубка просунулась ще вище, за відчуттями — кудись у район горла. Видихнула та відповіла: «Мабуть, вдома, ми поки остаточно не вирішили».

Позаду було три Нових роки, які ми зустрічали вдвох, мріючи про дитину. Тоді ми не знали, що і в цей, і в наступний Новий рік ми знову і знову загадуватимемо опівночі одне й те саме бажання.

________________________________

Я ніколи не думала, що стану однією з тих — таких одна на кожні вісім жінок, — хто має труднощі з зачаттям дитини. Коли ми з чоловіком вирішили, що готові до поповнення в родині, гінекологиня на черговому огляді також не передбачила ніяких проблем.

Через три роки після того огляду я заходила до клініки репродуктивної медицини, щоб розпочати протокол ЕКЗ (екстракорпорального запліднення, «дитини з пробірки», як це інколи називають). Ті три роки були складними. Звичайно ж, я знала, що вагітність часто не настає одразу, тому спочатку ми не хвилювалися. Далі почали обстежуватись, шукати причини, лікуватися. Отримували різні діагнози від різних лікарів, приймали різні (майже всі дуже недешеві) ліки. Слухали обіцянки, що ось-ось, ще трошки — і я завагітнію. Я пройшла через дві процедури інсемінації, звикла мати секс за розкладом та почала розумітися на гінекології щонайменше на рівні лікаря-інтерна. Соромно казати, але в якийсь момент я навіть ненадовго звернулась до нетрадиційної медицини і декілька місяців пила якусь трав’яну гидоту. Кров із вени я ходила здавати частіше, ніж зустрічалась із подругами, а майстриню манікюру бачила рідше, ніж вагінальний датчик УЗД. Ціла шухляда в комоді була забита результатами аналізів, призначеннями та іншими медичними документами.

Ментальне здоров’я теж було не в найкращому стані. Я була дуже засмучена відсутністю результату, а лікування ще й виснажувало фізично. На одному з препаратів я набрала вісім кілограмів за два місяці й почувалась, ніби наповнена водою повітряна кулька. Постійно потрібно було пам’ятати схеми прийому ліків, відслідковувати дні циклу і, звичайно ж, ВІРИТИ. Кожен лікар вважав за свій обов’язок прочитати мені лекцію, що без віри в успіх нічого не вийде. Мабуть, щоб пацієнтка після чергової невдачі ще й почувалася винною, що погано вірила.

Видавництво: Creative Women Publishing

Мова: Українська

Рік видання: 2021

Укладач: Ірина Ніколайчук, Слава Світова

Кількість сторінок: 248

Ілюстрації: Немає ілюстрацій

Формат: 150х215 мм

Палітурка: Тверда

Папір: Офсетний

Тираж: 3000

ISBN: 978-617-95104-0-3

Тип: Паперова